Місто МОНАСТИРИЩЕ закінчення

Будували ще один цегель­ний завод. В роки 8-ї п'ятирічки (1966-1970 рр.) прийняв покупців універмаг, перших учнів - му­зична школа, запрацювали комбікормовий та ас­фальтний заводи, вступив до ладу новий будинок побуту. Всі ми знали імена винахідників В. Т. По­пика, С. А. Бевзюка, токаря-шліфувальника В. О. Дзєви, ковалів Г. П. Коньовського та В. Шнура (Сільгосптехніка), свинарки 3. О. Криворучко (Аврамівка).

В наступні п'ять років (1971-1975 рр.) меш­канців прийняли кінотеатр, бібліотека ім. Гагаріна, вузол зв'язку, нова база автопідприємства АТП-23117. Серед будівельників славу передовиків ді­лили бригади А. А. Корніюка, М. Д. Мокренка та Н. Побережної, високих показників досягли швея М. Й. Казанцева, коваль АТП Д. П. Ніколашин, електрозварювальники І. В. Ремінний (спиртзавод), А. А. Четирко (машзавод), токар М..Т. Юхимець (ме­ханічний завод). За високі показники в роботі ко­лективу машинобудівного заводу та його директо­ру М. П. Дризі вручено ордени Трудового Червоно­го Прапора. За цей час в школах міста відбувся перехід на кабінетну форму навчання, в здобутті середньої освіти значну роль відігравала Монастирищенська школа робітничої молоді.

В кінці 1970-х та на початку 1980-х років ма­шинобудівний завод уже випускав понад 8 тисяч котлів (84,8% із Знаком Якості), стали до ладу оздоровчий санаторій "Юність", водолікарня, нові житлові будинки, зокрема гуртожитки ПТУ та Сіль­госптехніки, стадіон, приміщення школи № 5, спор­тивний комплекс з басейном. В1985 році селище Монастирище стало містом з 17-тисячним насе­ленням. В його межі тепер увійшли не лише За­валля, а й Аврамівка, Летичівка, Нове Місто.

В нарисі мова йде про наше місто. Воно одно­часно було і є районним центром, в якому розміщені численні служби з своїми колективами та керівниками. Тому автор не може обійти їх у своїх но­татках. Кожна із організацій і служб має свою власну історію, свій поча­ток, свій час роз­витку, а то й кінець. Тому є необхід­ність хоч би фраг­ментарно нагадати читачеві про них та їх керівників. У читача є, звичай­но, своя уява про багатьох з них, своя оцінка їх діяль­ності, котра може і не співпадати з авторською. Ав­торський підхід до такої оцінки єди­ний: що корисного вони зробили для розбудови міста чи району, для людей.

Попереду вже йшла мова про ко­лись головне наше підприємство - ма­шинобудівний за­вод. Воно для нас, монастирищан, стало доленосним. Основою ж цієї до­лі - стали інженери Олександр Яко­вич Шерман та Михайло Пили­пович Дрига. Пер­ший відіграв вирі­шальну роль в то­му, що завод стали будувати саме в Монастирищі (хоч верхи могли виз­начити будь-яке місто в централь­ній Україні), другий - в безпосеред­ньому будівництві заводу, в нарощу­ванні його потуж­ності, в розбудові міста. Нагадаємо, що противників та­кого будівництва було чимало і в об­ласті і в районі. До­сить сказати, що серед них були керівники Христинівського району (а ми відносилися то­ді до його складу), чимало праців­ників обох обкомів партії та Раднаргоспу. Однак вони не змогли ігнору­вати уже прийняту раніше постанову ЦК КПРС та Ради Міністрів Союзу РСР За це й по­платився пізніше О. Я. Шерман: христинівське керівництво встигло вчинити над ним партійну розправу. Новому будівництву (як уже згадувалося) сприяли у якійсь мірі директор тоді ще механічного заводу А. С. Осташевський та головний інженер Й. Л. Мудрак, які власне й організували випуск перших котлів на початку 1960-х років. "Не було б машинобудівного заводу - не було б і міста Монастирища. Зруйнували завод - є загроза руйнації міста", -така існує думка у більшості громадян.

Колективом спиртовиків уміло керували Михайло Фе­дорович Кіктенко, Борис Ми­хайлович Мельник. Заслуга останнього і в тому, що він в нелегких умовах після без­глуздого закриття спиртового виробництва, демонтажу об­ладнання зумів перепрофілювати підприємство і колектив на виготовлення ліків. Завдяки цьому "Монфарм" у наш час став одним із прибуткових акціонерних товариств у районі. Очолюють його керівники приватної фірми.

На думку багатьох (автора, зокрема), району і місту повезло також на керівників колишніх Райсільгосптехніки - РТС. Олександр Степа­нович Янковий, Аркадій Аронович Крайзман, особливо Олександр Панасович Онищенко та Григорій Михайлович Левчук не лише оновили устаткування, розширили сферу обслуговування колгоспів, а й практично наново створили сучасну базу, доклали чимало зусиль до забезпечення колгоспів технікою, транспортом, добривами, засобами захисту рослин, ремонтом. Безперечна їх заслуга і в підготовці кадрів. В розбудові Рай-сільгоспхімії активну участь брали 1.1. Цяпкало та М. М. Кухарчук.

Старожили пам'ятають, яким примітивним було виробництво возів в промартілі "Коваль та стель­мах". З часом тут з'явилися більш сучасні коваль­ський та деревообробний цехи, цехи по виготов­ленню меблів, художніх виробів, побутових речей. Реорганізацію розпочинав капітан-фронтовик Т. А. Микитенко, продовжив її П. П. Шумило, розши­рював виробництво та асортимент побутових това­рів у 1970-1980-х роках П. Д. Білоголовко. В даний час утримує виробництво на плаву С. А. Григораш. На знімку 1951 року читач побачить все правління артілі, стахановців того часу, гор­дість артілі та міста - духовий оркестр.

Народження так званого промкомбінату, а потім заводу продтоварів не можна уявити без імені В. С. Швеця.

В умовах ринкових відносин на основі приватної власності добре господарює С. Г. Плевако. Його підприємство забезпечує мешканців міста най­дешевшим хлібом, борошном, крупами, макарон­ними виробами, олією. Для поліпшення якості хлібобулочних виробів чимало зусиль з своїм ко­лективом доклав О. А. Обнявко. Становлення комунального господарства і обслуговування гро­мадян міста пов'язані з іменами О. О. Солов'я, Л. В. Маніленка, Л. П. Григораша. В нових умовах П. В. Крак не лише зумів зберегти базу комбінату, а й упевнено нарощує обсяги обслуговування населення району. Для становлення мережі за­кладів побутового обслуговування найбільше зу­силь доклав Б. Г. Кучер. На жаль, ця галузь в умовах ринку ледве животіє.

У будівельній справі слід віддати належне і зафіксувати в історії імена М. В. Рудика (БМУ-4), А. П. Юрченка (Райагробуд). Л. В. Семененка (шляхове будівництво), А. Ф. Герасименко - за­сновниці нового цегельного виробництва. Спроби розширити його в 1990-х роках на приватній основі завершилися фінансовим крахом (колишня фірма "Кофі", власник Ф. І. Ковалишенко).

В організації транспортного обслуговування головну роль відіграв П. С. Рябець, на долю якого припало будівництво обох автобаз, організа­ція вантажних та пасажирських перевезень. Його справу в нових умовах успішно продовжив П. А. Бевзюк. Багато років друкарську справу очолював А. Й. Задерновський, в нових умовах - О. В. Крючков.

Розвиток освіти в місті та районі не можна уявити без таких імен, як О. О. Ткач, І. В. Сі-корський, М. С. Клешич, Д. І. Заїченко, М. С. Бурштейн, С. І. Підгородецький, В. П. Ярощук, М. І. Сачук, А. Й. Темченко. В створенні бази і розвитку профтехосвіти важливу роль відіграли А. Й. Кучер, П. Я. Шевченко.

Найбільше зусиль в розвиток охорони здоро­в'я внесли Д. О. Багінський, В. І. Сізіков, С. І. Крошка, О. А. Боровська, а медсестра районної лікарні І. С. Стеблина стала Заслуженим мед­працівником України.

В організації культури яскравий слід залишили О. П. Харченко (бібліотечна справа), Б. Й. Даніленко, В. С. Шило (розвиток художньої са­модіяльності), в організації музичної освіти -А. А. Недзвіга та В. П. Микульський.

В розвитку фізкультури та спорту провідна роль належала О. М. Златовецькому, організації роботи ДТСААФ - П. П. Сніцарю.

В торгівлі Ф. Ф. Очеретяний, І. Ф. Дирда, А. А. Погребняк чимало зусиль докладали для забезпечення споживачів товарами широкого вжитку, хоч у цій галузі було найбільше недоліків.

Вагомий внесок у формування міста, його вулиць та забудов належить архітектору Василю Тихоновичу Костянюку, а також головам міста Д. С. Клименку (післявоєнний час), Н. І. Кваші (1970-ті роки), В. І. Якубенку (1980-ті роки), в умовах ринкових відносин - В. І. Музиці. Потрібно назвати також ім'я голови колгоспу КСП "Хлібороб" П. Ф. Карпенка, який разом із своїм колективом чимало вклав коштів у розбудову інфраструктури Нового Міста.

Значні турботи про становлення міста, його красу проявляли Г. А. Суржко (1967-1972), В. Е. Шпігало (1973-1977), Б. Г. Капустянський (1977-1986)- перші секретарі райкому партії; В. М. Надільнюк, П. Н. Височин, М. М. Кухарчук - голови райвиконкому; М. М. Орендарчук - перший представник Президента в районі.

Місто стало центром районних ділових зустрі­чей, конференцій, зльотів, фестивалів, свят тощо.

На початку 1990-х років в районі, а отже і в місті, склалась нова політична ситуація в зв'яз­ку з історичним Актом Верховної Ради про неза­лежність України, референдумом 1991 року.

Пропагандистами незалежності стали в першу чергу керівники місцевої організації Народного Руху Украї­ни Л. М. Даценко та В. І. Музика.

Користуючись "нейтралітетом" тодішньої влади, спритні ділки розпочали процес так званої "прихватизації", вивозу з райцентру всього, що можна було привласнити та продати. На околицях міста виросли величні і дивні приватні забудови (Летичівка та Завалля).

До 1994 року виробництво на всіх підприємствах міста різко впало, призупиняється капітальне будівництво, в державних магазинах зникли товари, галопують ціни, замість грошей з'явилися купони, зареєстровано перших безробітних (їх було 17), роз­почався від'їзд спеціалістів, процес роздержавлен­ня власності, виникають перші приватні підприєм­ства.

Відкритими акціонерними товариствами стали машинобудівний завод (його назвали "ТЕКОМ"), фармацевтичний завод ("Монфарм"), цегельний завод став фірмою "Кофі" і т. п. Почав формуватися новий прошарок населення - клас власників.

Все це відбувалося на початку 1990-х років. Тоді більшість жителів міста (як і сіл) зайняла ви­чікувальні позиції. Категорично не сприймали змін частина комуністів та їх прибічників. Лише не­велика група рухівців відкрито вітала і прого­лошення незалежності України, і перехід до рин­кових відносин. Вони, звичайно, і ті, хто вичікував, плекали надію на швидкі зміни до кращого життя. Однак ці надії, на думку автора, не виправдалися і через 10 років. Глибока економічна криза, ваучерний та акціонерський обман, втрата заощад­жень, обвал виробництва і руйнування великого робітничо-інженерного колективу машинобудівного заводу та інших колективів, подальше розкрадання державної та колгоспно-радгоспної власності, зростання безробіття, втрата перспективи розвитку і життя не зменшувала ностальгії за минулим способом і рівнем життя, змінили психологію та поведінку жителів міста, породили у них зневір'я у можливості влади змінити обставини на краще, позбавили життєвої радості. Судіть самі: офіційний прожитковий мінімум для пенсіонерів - 268 гривнів, а пенсії та допомоги складали 40-140 гривнів (2001 рік), заробітна плата також менша від нього майже в два рази, значна частина мешканців неспроможна оплатити комунальні послуги, ви­користовує для цього субсидії.

В кінці 1990-х років розпочався масовий виїзд мешканців за кордон в пошуках заробітків, різко впала народжуваність дітей, збільшилася загальна смертність. Для багатьох стали недоступними ліки та лікування, навчання у вищих навчальних закла­дах. Не в повній мірі виправдовується надія на швидке формування середнього класу. Все ще продовжується важкий процес у становленні нових земельних відносин. Виникло багато незручностей для людей у зв'язку з відміною традиційних за­лізничних та частково автопасажирських маршрутів. Не обминули монастирищан і такі нещастя, як бандитизм, наркоманія, розбещеність, тубер­кульоз тощо.

Отже, руйнування старих виробничих та соціальних відносин триває до цього часу. Праг­нення місцевої влади пригальмувати його дов­го не давало бажаних наслідків через такі ж самі процеси в усій країні.

Читач знає, що рано чи пізно, а нове пробиває собі шлях до життя. Цей шлях тепер визначає ринок з його жорстокою логікою розвитку. Найбільше успіхів у цьому плані зробила приватна торгівля. В місті функціонують речовий та продуктовий ба­зари (перший - по п'ятницях, другий - щодня), на центральній вулиці та вулиці Суворова збудовано 39 магазинів та 18 кіосків. В них сучасне облад­нання, різнобічний асортимент якісних товарів, уваж­не обслуговування покупців. Хоч ціни, звичайно, кусаються. Відбулася, нарешті, реорганізація тор­гівлі і в райспоживспілці. У місті з'явилися її мага­зини з необхідним набором якісних товарів.

Впевнено долає труднощі ВАТ "Монфарм": нарощує випуск конкурентноспроможних ліків, будується, став одним із основних наповнювачів районного бюджету, вчасно видає робітникам зар­плату. Особливість його розвитку в тому, що тут власники вкладають свої кошти і прагнуть, зви­чайно, отримати прибуток. Цього не сталося на ВАТ "Теком". На ньому відбулася паперова привати­зація з прихватизацією. Проста логіка: якщо не вклав свої кошти - не дуже пече і подальший результат. Лише в останній час тут виникла пер­спектива розвитку. Вона пов'язана з виникненням ще двох підприємств: "Преміум-Пак-Україна" (па­кувальна фабрика, яку заснували іноземні ін­вестори) та ЗАТ "Котельний завод", котрий орі­єнтується на експорт своїх виробів. Старий ВАТ "Теком" хоч і працює, але його продукція все ще не конкурентноспроможна. Таким чином, у 2002 році тут працювало біля 600 робітників (раніше працюва­ло 2000).

Нарощують виробництво механічний завод та хлібокомбінат, випускає цеглу кооператив "Зоря" на Аврамівці. Позитивні процеси відбуваються в колишньому Агротехсервісі: тут живуть не лише за рахунок купівлі-продажу, а й проводять ремонтні ро­боти, надають різні послуги сільськогосподарським товаровиробникам, готуються до випуску побуто­вих котлів та труб, на належному рівні проводять роботи на орендних землях 160 пайовиків, своє­часно видають зарплату і досить вагому. В поточ­ному році райсількомунгосп надав допомогу насе­ленню району на 624200 гривнів, що в 2,4 рази більше 2001 року. Кажуть, що добре працює газове підприємство: будує 40 кілометрів газопроводів, в т. ч. в місті, ще на 18 км виготовляється докумен­тація. При старій системі господарювання в місті існувала розгалужена сітка об'єктів побутового об­слуговування. В умовах ринкових відносин вона швидко розвалилася. Тепер його здійснюють 32 приватні підприємці. ТОВ "Світанок" також ще діє, проте не досить успішно.

Важкі часи випали на долю будівельних органі­зацій. БМУ-4 фактично перестало існувати. А. П. Юрченку вдається ще утримувати колектив Рай­агробуду, знаходити роботу, хоч і його душить без­грошів'я, низка боржників.

Автору нарисів приємно нагадати читачу про те, що колектив державного видавничо-поліграфічного підприємства "Мрія" (директор О. В. Крючков) став одним із передових в Черкаській області. Тож недаремно тут вивчався його виробничий досвід.

Два приміські сільськогосподарські підприєм­ства, СТОВ "Колос" та "Хлібороб", також в основ­ному подолали кризу в рільництві, а в останні 3-4 роки мали добрі врожаї. Проте не подолали труд­нощів у тваринницькій галузі.

В цілому, як свідчить статистика, за 2001 рік промислове виробництво в районі зросло на 31,8 процента, очікується в 2002 році вал зерна в 90 тисяч тонн.

Здається, що залишаються позаду труднощі на освітянській ниві. Школи працюють за новими про­грамами, розрахованими аж на 12 років з 12-баль-ною оцінкою учнівських знань та вивченням іно­земної мови з третього класу. Ще на початку 1990-х років у школах зникли піонерські та комсомоль­ські осередки. Альтернативно-національних органі­зацій ще не віднайшли, що негативно впливає на виховання молодих монастирищан.

Держава все ще утримує працівників культури на жалюгідному раціоні. Однак і в таких умовах продовжують виконувати свої обов'язки працівники двох будинків культури, районної бібліотеки, му­зичної школи, краєзнавчого музею, кіностудії. Жаль, але кінотеатр не демонструє фільмів уже давно.

Є необхідність підкреслити, що і в умовах рин­кових відносин частина керівників та власників розуміють: авторитет приходить тоді, коли ти дбаєш і про свій інтерес, і не забуваєш тих, з ким працюєш. Автор досить часто був свідком того, що саме ці якості мають С. І. Чернишов (ВАТ "Монфарм"), П. В. Крак (Райсількомунгосп), А. П. Юр-ченко (Райагробуд), останнім часом - брати Пар-хоменки (Агротехсервіс), П. С. Прокопенко (влас­ник магазину) та інші. Вони (якості) складаються в умовах ринкових відносин з трьох чинників: з на­рощування виробництва та реалізації продукції, своєчасної і повної виплати податків до бюд­жету, виплати заробітної плати. І, на думку автора, потрібно також розуміти потреби міста, в якому живеш.

Що стосується політичного життя, то під час ви­борів 2002 року в місті були зареєстровані осередки Компартії, Аграрної партії, СДПУ(о), Народного руху, Демократичного Союзу, Народно-демокра­тичної партії. Найбільший з них осередок Компартії, який час від часу влаштовує в місті мітинги про­тесту проти принизливих умов життя поселян. Іноді з ним солідарний рухівський осередок. Всі інші малочисельні, серйозного впливу на громадян міста не мають. На виборах 2002 р. більшість про­голосувала за П. П. Кузьменка, який балотувався як мажоритарник та позапартійний кандидат у депутати до Верховної Ради. До обласної ради обрані начальник обласного управління охорони здоров'я А. П. Ситник, керівник фермерського господарства В. П. Горбатюк, лікар Г. Г. Андрущенко, 90 депутатів обрали в районну раду. Головою міста вперше став О. М. Тищенко - ди­ректор школи № 2. Головою районної держадміні­страції продовжує працювати Ф. О. Варяниця.

Високим авторитетом у місті користується клуб пенсіонерів "Розрада" (засновник і колишній ке­рівник Н. І. Білоус, після неї - Є. М. Костівська). Із благодійних організацій слід згадати про "Чер­воний хрест" (колишній керівник К. Голішевська, в останній час - Г. Белінська). Радують громадян міста три народні хорові колективи (керівники А. А. Недзвіга, Ю. П. Хирхиль, Л. В. Куценко).

Відбулися зміни і іншого порядку. Із складу міста вийшли Аврамівка та Летичівка. Колишній вузол зв'язку поділили на дві частини: райтелеком та пошту, збільшилася кількість малих підприємств (було 98, стало 128), перестав існувати комбінат громадського харчування райспоживспілки, добре функціонують ПТУ, де навчається 400 учнів, нав­чально-виробничий комбінат, спортивний комп­лекс, будинок дитячої творчості, автомотоклуб. Крім Ощадного банку, з'явилися Промінвестбанк, Аваль, Приватбанк. Завершується спорудження собору в Новому Місті, розпочате будівництво церкви в Монастирищі. Виблискує фарбами та рекламою бензозаправка Тюменської нафтової компанії.

На території міста знаходиться городище XVI—XVII століть н. е., старовинна Алея лип та парк Подоського. Пам'ять загиблих визво­лителів та земляків увічнено на меморіалі Слави. Громадськість доглядає три братські могили, дві могили жертв фашизму, пам'ятник В. І. Леніну, пам'ятні знаки на честь афганців, жертвам голодомору та репресій, літак та трактор - символи Перемоги і Трудової доб­лесті, меморіальні дошки на честь підпільного райкому партії та Героя Радянського Союзу полковника Р. І. Мільнера.

Сільську раду, селище, а з 1985 року - місто очолювали О. Мотуз, І. А. Корнійчук, І. Білецький, Д. С. Клименко, Н. І. Білоус (Кваша), В. І. Якубенко, В. П. Афлатарли, В. І. Музика. Як зга­дувалося, на виборах жителі обрали головою міста О. М. Тищенка. У них, звичайно, є своя уява про кожного голову міста. Автор вважає, що найбільш результативною за радянського часу була робота Н. І. Білоус та В. І. Якубенка. В нових умовах встиг дещо зробити для міста В. І. Музика, зокрема, в організації приватної торгівлі. Вміщуємо знімки адмінбудинку міської ради, депутатського хору, організованого Н. І. Білоус, та окремих керівників міста різного часу.

Отже, за 400-450 років після відновлення Мо­настирища як козацької залоги, наше місто зни­кало, знову народжувалося, продовжувало життя. Після зруйнування фортеці воно стало резиденцією першого поміщика Тарновського, частково єврей­ським містечком, потім - центром Монастирищенської волості Липовецького повіту, а з 1923 року - центром одноіменного району. Жителі міста, як зазначено в документах, на всіх етапах історії праг­нули виявити свій патріотизм і бажання скинути гноблення. Так було за кріпосного права, так було в роки революцій та громадянської війни, так було і в роки Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови. Розквіт міста настав у 1970-1980-ті роки, коли запрацював на повну потужність машино­будівний завод, а виробництво сільськогосподар­ської продукції досягло свого максимуму.

З 1991 року йде відлік нового способу життя, заснованого на ринкових відносинах. За названими і не названими автором по­діями знаходилися і знаходяться люди - творці достатку та тих самих подій, яким є що і про що згадати, є чим пишатися. Однак є й таке, чого сприймати не хочеться. Вони плекають надію, що настане час і в умовах незалежної України нове покоління мешкан­ців міста внесе свій доробок в його подаль­ший розквіт.

Використана інформація: документально-художнє видання «Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області», Іван Волошенко Монастирище 2003.

Підготував: адміністратор сайту.

2011 рік.

Шукай "Життя Монастирищини" також в соцмережах   ВКонтакте  Facebook Twitter