Натомість влада Черкащини обіцяє 100-відсотково забезпечити всі села шкільними автобусами, із них 10 передадуть уже в квітні.

Хвиля акцій протесту освітян прокотилася 22 березня всією Україною. Черкаські вчителі виявилися доволі поміркованими: мітингів не влаштовували, обмежилися зборами-зустріччю з представниками обласної влади. Серед усіх питань найбільше занепокоєння викликало питання оптимізації сільських шкіл.

– У нашому районі вже закрили 4 школи І ступенів. Батьки обурені, бо кожного дня їм самим доводиться відвозити дітей до найближчої школи, а це, погодьтеся, не кожному по кишені, – розповідає Микола Аза, вчитель математики з с. Гельмязева Золотоніського району.

– Школа повинна бути в селі, – твердо переконаний Микола Толкач, директор школи в Грушківці Кам’янського району. – У нашому районі вже три закрили. Нашу поки що не закривають, але в майбутньому все можливо, адже зараз у нас усього 78 учнів. У шостому – сьомому класах усього по 4 учні. Це, звісно, мало, але я проти цієї оптимізації, як, до речі, і вся громада в селі. Закриють школу – діти до Кам’янки не їздитимуть…

Пан Толкач упевнений, що навіть програма «Шкільний автобус» не допоможе вирішити проблему. Погодні умови, особливо взимку, настільки ускладнюють доставку дітей до шкіл, що вони більше сидять удома, ніж навчаються.
– Я розумію, що нема сенсу утримувати школу в нашому селі, хоча мені, звісно, шкода, бо я до неї ходив, діти мої починали тут навчання, – говорить батько трьох дітей Микола Шкурко, житель с. Синьооківки Золотоніського району. – На 26 учнів у ній 21 учитель – зрозуміло, це ненормально. Але й возити дітей у Богуславець чи в Крупське теж нереально. Припустимо, дадуть автобус, він відвезе дітей. Але ж першокласник закінчить уроки о дванадцятій, а в старшокласника заняття мало не до четвертої дня. То як бути, чекати малюку кілька годин чи ганяти автобус двічі – спочатку за меншими, потім за старшими, витрачаючи зайве пальне?

Представники місцевої влади (а на зустрічі з освітянами були присутні заступник голови обласної ради Василь Касян, заступники голови облдержад-міністрації Юрій Тимошенко та Михайло Пузяк, начальник головного управління освіти і науки облдержадміністрації Іван Шарапа, голова Федерації профспілок області Петро Шевченко та актив обласної організації профспілки праців-ників освіти і науки) також усвідомлюють неоднозначність порушених питань та складність їх вирішення. Проте вони переконані, що утримання всієї мережі навчальних закладів є економічно недоцільним.

– Сільські школи порожніють. Нині таких в області 13. Вони фактично не працюють, навчальний процес не відбувається, діти їх не відвідують – тільки витрачаються кошти на утримання, і кошти чималі, – говорить Василь Касян, заступник голови обласної ради. – Їх треба закривати й думати про те, як краще використовувати ці приміщення. Можливо, це будуть заклади дошкільної освіти або позашкільного дозвілля дітей. Проте без згоди громади жодну школу не закриють.
Василь Касян запевняє, що до вересня область стовідсотково буде забезпечена шкільними автобусами.

– Усього в цьому році буде придбано 42 автобуси, – підтримує його Юрій Тимо-шенко, заступник голови облдержадміністрації. – З них десять, які закуплені, до речі, за кошти обласного бюджету, ми передамо школам вже у квітні.
Відповідно доступ сільських дітей до якісної освіти буде розширено: створено опорні школи з висококваліфікованими вчите-лями, забезпечено підвезення учнів до них, установлено там сучасну комп’ютерну техніку з підключенням до Інтернету.
На думку Василя Касяна, серед тих, хто активно проти закриття шкіл, більшість – учителі, які підпадуть під скорочення.

– Усім без винятку буде запропоновано іншу роботу, – запевняє він. – Але, звісно, що люди не хочуть їхати на роботу до іншого населеного пункту, коли досі було достатньо пройти пішки від хати до школи півкілометра. З іншого боку, вони об’єктивно виграють у заробітку: якщо в місцевій школі не було наповнення класів, то не було й повної ставки у вчителя, він не отримував надбавок за класне керівництво, зошити тощо.

Серед інших питань було й питання низьких зарплат учителів, і забезпечення їх у сільській місцевості житлом, і незадовільна матеріальна база закладів освіти.
– Хоча 2011 рік й оголошено роком освіти, досі не забезпечено гідних умов для розвитку освітянської галузі, – говорить голова обласної профспілкової організації працівників освіти і науки Ольга Жалдак. – Ми неодноразово зверталися до Президента України з офіційними листами, аби він посприяв вирішенню тих чи інших проблем. Організовуємо зустрічі педагогів із владними структурами, аби недоліки було почуто й усунено. Та, незважаючи на клопотання профспілки, проблеми так і залишаються невирішеними.

Джерело: www.novadoba.info